Але спочатку були житомирські дороги з місцевими жителями на узбіччі, що пропонують подорожнім березові віники, банки з білими грибами та мітелки. Хтось пожартував: «Ех, верхи б на цю мітлу — та й у політ!». Але мене цілком влаштовував і комфортабельний «дослідник» Land Rover Discovery 3. Імпровізований пікнік на капотах машин в обіймах мальовничих пейзажів берегів річки Случ в околицях Новоград-Волинського — і знову в дорогу. Крізь в'язь березового листя миготіло осіннє сонце. Ми обережно «врізалися» у зграї яскраво-жовтих листків-метеликів, які раз по раз здіймалися з-під коліс Defender`а 110, що їхав попереду.

В Ужгород ми потрапили близько трьох годин ночі. А коли вранішнє сонце лоскотало казкові, начебто зроблені з пап'є-маше, будиночки старого міста, ніжитися у ліжко було просто нестерпно. Вставайте, граф, нас чекають великі справи! Вірніше, не граф, а князь – найсправжнісінький нащадок одного з найстаріших і найбагатших князівських родів Голіцин Петро Олексійович.

З'явившись на зустріч з «дворянською» точністю, він чекав на нас на вході у готель, шляхетно демонструючи повну готовність стати нашим доблесним гідом по величних і загадкових околицях Ужгорода. Князь Голіцин? Тут?  Петро Голіцин належить до лінії Муравлиних-Голіциних. Його дід емігрував із Санкт-Петербурга у 1920 році, а батько народився вже в Будапешті. Після війни його предки оселилися в закарпатській столиці. Думали, тимчасово, а виявилося — надовго. Сьогодні Петро Олексійович є лідером Закарпатських дворянських зборів і лицарем королівського «Ордена Дракона», викладає класичний бридж в Ужгородському університеті і з захватом ділиться дивними знаннями історії рідного краю.

Знайомство з князем відбувається практично «на ходу», прямо на борту Discovery, що стрімко несе нас у Невицький замок. І ось ми біля древніх кам’яних стін, складених за давньою традицією — на вапні, яєчному білку, молоці та крові тварин, — що пережили чимало воєн і руйнувань. Тепер свою руйнівну місію виконує час і байдужість чиновників. Історія замка ґрунтується на безлічі версій і легенд. Останні розкопки, проведені паном Дзембасом, вченим-археологом Ужгородського національного університету, внесли в неї серйозні корективи. Знайдені фрагменти ліпного посуду дозволяють припускатися думки, що Невицький був побудований ще в епоху бронзи в межах станової культури, тобто не наприкінці XII століття, як було прийнято вважати, а ще в ХІ сторіччі. Невицький замок займав важливе стратегічне положення. З його стін можна було контролювати вихід з Ужанської долини, якою проходив торговий шлях з Угорщини через Ужоцький перевал у Галицько-Волинське князівство і Польщу. Тому і не дивно, що для свого часу замок був сильним укріпленням. Будівельники замку вправно використали вулканічну вершину і створили на ній серйозне для свого часу фортифікаційне спорудження.

У ХVІ – XVII столітті Невицький замок опинився у вирі реформації, контрреформації, боротьби між австрійськими Габсбургами і Трансільванією. Замок часто переходив з рук до рук різних феодалів, здебільшого представників роду другетів, що відрізнялися своєю твердістю щодо підлеглих та жадібністю. Тому й збереглася  за Невицьким замком слава розбійницького. Суперечка за замок закінчилася тільки в 1602 році, коли в результаті допомоги Ватикану і за сприяння єзуїтів замком заволодів Дьордь Третій Другет. Це викликало незадоволення трансільванських князів, зокрема Дьордя Другого Ракоци, війська якого в 1844 році знищили Невицький замок, після чого він більше не відбудовувався...

Справжній «гірський обід» чекав на нас на висоті 1100 метрів над рівнем моря, на хребті Яворник. Крутий підйом, кілька екстремальних ситуацій, з яких Land Rover’и виходять з особливим достоїнством, і ми — на мальовничій галявині біля єгерського будиночка часів правління Австро-Угорщини, з почорнілого від часу дерева, вік якого не менший за 150 років. Колись у Закарпатті було багато таких притулків, де є все необхідне, щоб відмінно провести час високо у горах: пічка, справжні спальні місця для туристів, запас води і провізії і... прейскурант додаткових послуг. Напрокат тут можна взяти масу корисних речей — від санок «Чук і Гек» до шашок і доміно. А ще — поласувати чорничним варенням до чаю з димком. 

Наступного дня на нас чекала «окрема реальність» одного з найзагадковіших замків у світі —  Середнянського замку, зруйнованого десь у 1600 – 1700 роках. Диктофонний запис розповіді князя про колишній тамплієрський притулок супроводжує шум дощу... Коли тамплієрський орден був заборонений у Європі, притулок лицарям-вченим дав Угорський король, і вони побудували цей замок в околицях нинішнього села Середнє, саме посередині між Мукачевим та Ужгородом. Це один з останніх форпостів Ордена тамплієрів у світі. Воістину загадкові руїни.

А допитливі розуми ще більше вражають звіти космічних зйомок, проведених нещодавно NASA: у районі Середнянського замку зафіксований могутній енергетичний стовп. Що шукали тамплієри удалині від торгових шляхів і корисних копалин, які наукові дослідження проводили і чому не знайдено жодного лицарського поховання, хоч це поселення проіснувало близько 200 років? Потрібно поспішати дати відповіді: місцеві археологи-ентузіасти стверджують, що ще одну зиму замок може не пережити. І тільки зарослі бузини будуть підніматися над останками тамплієрської цивілізації. Утім, є надія на європейську громадськість.

На зворотному шляху ми намагалися обігнати дощ. Смеркло, і бенкет ока змінився бенкетом вуха: у затишному салоні звучали дуже рідкісні джазові концерти з унікальної особистої колекції. І став зрозумілим особливий оксамит Баррі Вайта. Десь під ранок ми в'їхали в Київ. Прокидайся, столице! Мені є про що тобі розповісти…